"Лікар - з великої літери". або "Виправлення чужих помилок".

Причина помилки – незнання кращого…
(Демокріт)

Помилки… Існує безліч загальноприйнятих стверджень та думок щодо них. Не дивує й те, що більшість з них намагаються виправдати нас, буцімто «не помиляється лише той, хто нічого не робить» або « кожна людина має право на помилку». Також усім відомо, що ніхто не любить визнавати своїх помилок, а тим більш виправляти чужі.
А якщо помиляється лікар? Яку він несе відповідальність перед пацієнтом? Або чи має право підсовуючи папірець на підпис про згоду на проведення операції і усвідомлення пацієнтом небезпеки для життя казати : «Тільки Бог може давати гарантії»?

Так, лікарські помилки коштують занадто дорого!

Якось живемо і не замислюємося про той безцінний дар, що є у нас – Здоров’я!
Як пояснює Вікіпедія : здоров’я – це такий стан живого організму, при якому організм у цілому і всі органи здатні виконувати свої життєві функції. Пояснити сутність здоров’я складніше, ніж сутність хвороби. Саме тому однозначного, прийнятного для всіх визначення поняття «здоров’я» поки що не існує. Але мені здається, що більш близьке роз’яснення можна знайти в преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), де говориться, що здоров’я – це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя. Мабуть такий стан ще можна назвати Щастям!
Якби ми знали, яку чинимо несправедливість і жахливу невдячність, коли жаліємося через якісь життєві дрібниці (чи то зламаний підбор, чи невдалий колір волосся, чи зіпсований вечір або нудний день), маючи, як кажуть «ноги й руки цілі»…
Дихання – це таке звичайне та непомітне дійство для нас, що ми майже не помічаємо його...поки воно з нами. Так само можна сказати й про ходіння. Це легко, нам здається, а як же ж без цього? Дитина починає ходити близько року від початку життя і ми так швидко звикаємо до цього, що й не уявляємо – який же це Дар!!
Так сталося і зі мною, жила собі як усі … до того самого жахливого вечора. Вечора, який змінив моє життя назавжди. Після страшної дорожньо-транспортної пригоди лікарі 17ої лікарні склали мене чи не по шматочках. Справу свою зробили дуже добре. Все загоїлось і більш менш стабілізувалося… на відміну від ноги.
Дрібні шматочки великогомілкової кістки лікарі зафіксували за допомогою металевої пластини і близько 15 болтів. Але чомусь місяць за місяцем деякі фрагменти не зростались. Більш за все виснажувало чекання... Чекання того ”вердикту”, який винесуть лікарі щодо стану консолідації. Місяць за місяцем я чекала, молилась і сподівалась. Та даремно, після виснажливого року стрибання на милицях мені поставили діагноз – хибний суглоб… та й ще пластина все ж таки зламалась! Почалися безкінечні консультації «серйозних» та відомих лікарів-травматологів. Один з них, чухаючи свою «відому потилицю» навіть радив їхати в Австрію, якщо звісно в мене є квартира і машина… Час працював не на мене, тому я зупинила свій вибір на Головному Військовому шпиталі. Там мені запропонували зробити остеосинтез за допомогою інтрамодулярного стержня, і запевнили, що я зможу ходити вже через 2-3 місяці!! О! як я могла на таке не погодитись!
Але перший «сюрприз» мене чекав одразу після операції – ступня прооперованої ноги виглядала вкрай дивно, вона весь час поверталась всередину і ніяк не хотіла лягати рівно! На моє побоювання щодо цього факту лікарі відповіли однозначно – контрактура! Мене це трішки заспокоїло, але все ж таки дивувало : яка ж контрактура після 2 днів лежання?
Пізніше стало зовсім ясно, що нога в результаті останньої операції була скривлена в 2х проекціях (О-подібно та ротаційно) і вкорочена до 2х см. Але ці «недоліки» помічали усі, окрім моїх лікарів, мов « почнеш ходить м’язи стануть на свої місця». А коли стало очевидним, що проблема не в м’язах «поважні» лікарі порадили звернутись до попередніх спеціалістів, або ж до самого Лінько, буцімто проблема зовсім не в гомілці, а в колінних зв’язках! Тобто винних шукайте деінде, а нам не набридайте! Отак відшили мене лікарі відділення травматології та відновлювальної хірургії Головного Військового Клінічного Госпіталю м. Києва.
«Відшили» і лікарі МСЕК (медико-соціальної експертної комісії), які б мали контролювати подібні випадки «халтури» в медичній справі. За їхнім поясненням виходить, що скривлена нога не є вадою, що заважає життю та праце спроможності: «Ходити ж можеш…». Але як ходити? Чи довго? На скільки вистачить суглоба при такому нерівномірному навантаженні? Чи болить воно мені? Ні….над цими питаннями вони не замислювались! А навіщо? Це ж не їхня нога і не їхньої жінки або дочки…
Отак після двох невдалих операцій та чотирьох років страждань, і випробувань моя віра в лікарів вмерла… Навіть не стільки в лікарів, а скільки в загальну медичну систему нашої країни. Вона базується тільки на одному принципі:
« Спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих »!

Але Доля дала мені ще один шанс! І я дізналася про чудо-лікаря Веклича Віталія Вікторовича та його чудо-клініку - « Ладістен »! Не маючи віри і маючі відповіді багатьох лікарів типу «виправляти чужі помилки – це невдячна справа», я звернулася до цього Лікаря. Після першої ж консультації, я зрозуміла, що він саме той Лікар, що мені потрібен! Я почула достатньо зрозумілі пояснення щодо суті моєї проблеми і методу її вирішення, а головне… я вперше отримала стовідсоткові гарантії!
Чим більш порівнюю досвід минулих операцій і цієї, тим більш мене охоплює гнів. Гнів за ті невдалі «експерименти», що майже усюди проводять над пацієнтами, за ті знущання горе-лікарів, за їх невміння та за їх байдужість!

Але тепер про головне, а саме про основні моменти операції та мого перебування в клініці:
- приємно здивувала безпечна і безболісна методика наркозу та зокрема анестезіолог Максим Миколайович;
- операція тривала не більше 30 хвилин;
- протягом операції втрата крові була меншою за її втрату після попередніх аналізів;
- розрізи на шкірі, через які чудо-методом була розпиляна кістка, були не більші одного сантиметра;
- мої побоювання щодо нестерпних болісних відчуттів пов’язаних з апаратом виявилися даремними;
- ротацію кістки Лікар виправив ще під час операції;
- остаточне виправлення робили в декілька етапів, а подовження щоденно тричі на день, тому болісні відчуття були мінімальними й то тільки двічі;
- завдяки поетапній корекції ризики щодо помилок були зведені нанівець, кожного дня можна відслідковувати результат і корегувати його;
- 3 тижні проведені в клініці були більш схожими на перебування в санаторії або в гостях у близьких друзів, в будь-який час можна було розраховувати на консультацію, кваліфікаційну допомогу і просто людське розуміння, й підтримку;
- харчування було по-домашньому смачним і різноманітним;
- кімнати затишні, продумано-зручні і чисті (вологе прибирання кожного дня);
- термін консолідації після корекції та подовження тривав 4 місяці, більшість часу якого я могла наступати на ногу, а пізніше й ходити;
- операція по видаленню стержнів та спиць, хоча більше підходить термін «процедура», проводилась без будь-якої анестезії та наркозу, з незначними болісними відчуттями й тривала не більше 10 хвилин.

Мабуть це все, звісно можна ще довго розповідати про свої враження і відчуття, але це не зобразить й половини моєї вдячності за моє врятоване Здоров’я , Щастя та Надію! … і Віру в таких Лікарів, як Віталій Вікторович, Лікарів з великої літери!

P.S. Будь-яку інформацію з відгуку можу доповнити або підтвердити. тел. (067) 797 43 36 Марина.